От Різдво вже й минуло, закінчилася коляда, під час якої нещодавно ми співали: «… бо прийдуть до тебе три празники в гості…» Аж ось цей, третій, празник настав. Готувалися до нього ретельно, заздалегідь. Для нашого молодого прихода свято Хрещення Господнього повинно було стати визначною, навіть історичною подією. Нарешті настав час перейти до нижнього храму, незважаючи на те, що він продовжує перебувати на стадії будівництва. Звичайно, перепон для урочистого переходу виявилося чимало, та попри все мрія таки стала здійсненною.
Обіцяних хрещенських морозів не дочекалися, тож дев’ятнадцятого січня було дванадцять градусів тепла! Замість снігових наметів на вулицях міста стояли калюжі. Але, слава Богу, наші побоювання щодо дощу виявилися марними. Звідусіль жваво підходили люди і, минаючи тимчасову церкву, прямували до діючої. Декого охоплював подив щодо таких кардинальних змін. З неабиякою цікавістю озиралися довкола люди, але миттю здивування перетворювалося на схвалення. Прихожани були задоволені побаченим. Це ми помітили по їхніх сяючих обличчях відразу, як тільки переступили поріг церкви. Напередодні, коли наводили тут останні штрихи, не давали спокою думки: як це завтра буде? Чи багато вірників прийде? Чи не буде тут занадто порожньо? Але, увійшовши зараз до церкви, сумніви розтанули, мов той довгоочікуваний сніг. Людей було багато. Та, незважаючи на їх значну кількість, товкотнечі не було. Кожен зайняв своє місце і відразу пройнявся молитвою. Проходячи повз прихожан, ми ловили усміхнені обличчя. Здавалося, у кожного був піднесений настрій. Тихо, мирно, затишно і зовсім не холодно було перебувати на службі. На душі панував спокій. Чарівність акустики теж дала за себе знати і додавала певної урочистості. Голоси священика та диякона звучали дивовижно, кожного разу залишаючи за собою дзвінке відлуння. Вірники радо співали знайомі піснеспіви, цілували ікони, ставили свічки… Здається, ніби все, як завжди, проте разом із тим якось зовсім по-новому. Щастям був пройнятий увесь приход, адже цієї події чекали нетерпляче вже давно. Саме в такі хвилини здається, що відчуваєш душу кожного, відчуваєш себе, мов у сім’ї, адже відчутна єдність прихожан. Справді, в такі моменти світлішає в душі і теплішає на серці.
Хоча звершувалася служба святителя Василія Великого, та закінчилася вона досить швидко. Чи то так тільки здалося?! Настоятель церкви закликав усіх присутніх піти хресною ходою по мікрорайону «Шахта» до каналу, де відбуватиметься чин освячення води. Усі залюбки вишикувалися одне за одним і рушили до каналу, співаючи востаннє цього року колядки. Перехожі з подивом зупинялися, виглядали у вікна, виходили на вулицю. Сусідів каналу очікував сюрприз. Побачивши значну кількість людей під вікнами своїх осель, вони відразу підбігали, радо приєднуючись до людей, котрі щиро молилися під відкритим небом. Дощу не було, натомість виглянуло сонечко і привітно осяювало своїми променями кожного з вірників, котрі продовжували долучатися. Складалося враження, ніби попереду бачили не канал, а справді ріку Йордан. Зворушливі слова проникали глибоко в душу, примушуючи замислитися: «Тебе поeт солнце, Тебе слaвит луна, Тебе присyтствуют звезды: Тебе слyшает свет, Тебе трепeщут бездны, Тебе работают источницы… И дaждь ей благодaть избавлeния, благословeние Иoрдaново: сотвори ю нетления источник, освящeния дaр, грехов разрешeние, недyгов исцелeние, дeмонов губительну, сопротивным силам непристyпну, Ангельския крепости исполнену: да вси почерпaющии и причащaющиися имеют ю ко очищeнию дyш и телeс, ко исцелeнию страстeй, ко освящeнию домов, и ко всякой пользе изрядну.» Кожен вислів містив глибокий зміст. Затамувавши подих, люди спостерігали за рухами отця Віктора, котрий занурював хрест у символічний Йордан.
Пізніше настоятель з радістю ділився своїм настроєм з улюбленою паствою, закликаючи їх якомога частіше відвідувати свій храм, приходити до своєї духовної сім’ї. Як неодноразово закликав до таїнства сповіді та Причастя, він і зараз, як і свого часу святий Іоанн Предтеча, налаштовував присутніх на покаяння, благаючи їх не забувати про це. Отець Віктор пояснив символіку повного занурення до вод на святих джерелах. Після проповіді вірники терпляче очікували на Велику Агіасму для зцілення душі і тіла. Не примусили чекати на себе й «моржі», які жваво увійшли до щойно освяченого каналу. Деякі сміливці теж перейнялися «моржуванням». Тож і на дане дійство людей назбиралося. Людям не хотілося розходитися. Кожен ніби чекав ще на додаткові крапельки духовної наснаги. Разом зі святою водою вірники несли до своїх домівок частинку благодаті, Боже благословення, а також неабияку духовну радість і задоволення від правильно проведеного часу. І цей знаменний день, безперечно, закарбується в пам’яті кожного з них.
Наталія Палош
(33)